getsko_p (getsko_p) wrote,
getsko_p
getsko_p

ОСТАННІЙ ПЛЮВОК В РУСИНСЬКИЙ РУХ ВІД ЮРІЯ БАЛЕГИ

Оскільки Іван Чендей (нині покійний) став письменником союзного значення і з його думкою рахувались, то ризикнув написати правдиву повість “Іван”. В ній головним героєм є люмпен по імені Іван, який не за фаховою освітою чи талановитістю, а за квитком комуніста став керівником радянського ґатунку. Під керівництво Івана все виходило не так як хотілось, а тому один з героїв цієї повісті сказав про нього “Не дай Боже с Івана пана”.
Доцент Ужгородського університету Юрій Балега був ідеологічним стражем “чистоти принципів соціалістичного реалізму” і “партійності літератури”, автором праці “Буржуазні націоналісти – закляті вороги трудящих Закарпаття”. Так написав про нього в “Энциклопедии Подкарпатской Руси” доктор історичних наук, професор Іван Поп. Ю.Балега уздрів у повісті “Іван” антирадянщину та буржуазну пропаганду. Але не знайшов однодумців як в обласній організації спілки письменників України, так в обкомі компартії. Тому звернувся в доносом в ЦК компартії України, у якому звинувачував не лише І.Чендея, але й ідеологічну сліпоту письменників та керівництво обкому компартії. В результаті І.Чендея було виключено із спілки письменників та компартії. А уже віддруковану збірку “Березневий світ”, до якої увійшла повість “Іван”, було знищено. І.Чендея не тільки перестали друкувати, але фактично заборонили працевлаштуватись журналістом чи викладачем у школі, оскільки він був філологом із вищою освітою.
Та настала «горбачовська перебудова» і І.Чендея в 1990 р. поновили в компартії і спілці письменників, почали видавати його твори. Одночасно засуджуючи старання Ю.Балеги як професійного наглядача з боку компартії за письменниками. Згодом Радянський Союз розвалився і закарпатці повірили в демократичну розбудову суверенної України. Обласна Рада 1 грудня 1991 р. провела референдум, на якому було прийнято рішення про відновлення в Закарпатті дорадянського статусу державності в складі України.
Але офіційний Київ побоявся визнати статус Закарпатської автономної республіки по причині, що «наступним кроком закарпатців буде референдум про повернення Закарпаття до Чехословаччини». Оскільки “Общество карпатських русинів” настирливо домагалось від офіційного Києва реалізації референдуму, то у вищих органах влади сформувалось негативне ставлення до всієї русинської нації. Ю.Балега мабуть рішив, що знову настав час його таланту і “різко міняє орієнтацію, стає вождем українських націоналістів” – сказано про нього у згаданій енциклопедії. Він стає одним із організаторів громадської організації “Українська народна рада Закарпаття” (УНРЗ), яку й очолив. “Діло доблесті й геройства” УНРЗ Ю.Балега звів до політичного доносу на представників русинства, - написано у згаданій енциклопедії. Цей факт признає Ю.Балега у написаній ним і щойно виданій книжечці “Політичне русинство, або фенциковсько-бродіївські привиди на Закарпатті”. Він пише, що УНРЗ за його підписом “надіслала Президентові Л.Кравчуку, Голові Верховної Ради І.Плющу, Прем’єр-міністрові Л.Кучмі, Голові СБУ Є.Марчуку, та Генеральному прокуророві В.Шишкіну близько 20-ти заяв про антидержавну діяльність сепаратистів на Закарпатті, однак з Києва не було ані найменшої реакції” (С. 201).
До числа сепаратистів Ю.Балега записав всіх керівників області (Ю.Волощука, М.Країла, С.Устича, Д.Дорчинця та ін.) тільки за те, що вони не оцінили його діяльність як голови УНРЗ. Із заздрості чи злості він написав, що “за 18 років на Закарпатті не було удостоєно державною нагородою жодного борця за незалежність України”. В той же час, (на думку Ю.Балеги, сепаратистів) Ю.Волощука і депутата парламенту І.Миговича, єпископа греко-католицької єпархії М.Шашіка, та ненависного для Ю.Балоги священика Московського патріархату Д.Сидора, незаслужено нагороджено державним орденом “За заслуги” (С. 59).
На моє особисте переконання, мабуть із-за злості, що його діяльність у розбудові комунізму, а потім у “захисті” демократизації України, не оцінені орденами. Але газета “Європа-центр” 24.06.2000 р. опублікувала статтю Б.Кричфалушія “Затуманили очі крокодилячі сльози”, в якій Ю.Балегу названо ідеологічно-політичним перевертням, що за часів СРСР був вірним ленінцем і ідеологічним наглядачем не тільки за письменниками. Будучи секретарем компартійної організації філологічного факультету і одночасно членом компартійного комітету університету, із-за Ю.Балеги не одного студента виключено із університету за недооцінку марксизму-ленінізму чи атеїзму. А за часів суверенної України, як сам признається, строчив доноси на русинську націю і її лідерів.
Мабуть перед відходом у вічність, Ю.Балега рішив покаятись за свої дії, стосовно І.Чендея і русинської нації у своєму стилі. Він зібрав свої лекції і видав їх книжкою “Політичне русинство, або фенциковсько-бродіївські привиди на Закарпатті” (далі – “Книжечка”). У цій “Книжечці” Ю.Балега вибачається не тільки перед Марією Іванівною, жінкою померлого І.Чендея, але й перед русинською нацією, яку все своє життя обливав балегою, тобто коров’ячим кізяком. Тому у своїй “Книжечці” Ю.Балега помістив главу “Не плачте, Маріє Іванівно”, у якій написав: “…відчуваю великий гріх перед пам’яттю І.Чендея саме за неправильну оцінку згаданої повісті, яка не вкладалася в прокрустове ліжко соцреалізму. Шкодую, каюся”. (С. 245). А стосовно «каяття» перед русинською нацією, написав наступне.
Русинська нація існує давно, пише Ю.Балега. І далі продовжує, що до 1946 р. русини Закарпаття входили до складу Великої Моравії, потім – до Угорщини, Австро-Угорщини і Чехословаччини.
Слід зауважити, що у північно-східних Карпат також були русини, але вони входили до складу Польщі, а потім Австрії, Австро-Угорщини і знову Польщі. В.Балега наводить уривок із столичної газети Угорщини “Pesti hirlap” від 10 жовтня 1915 р.: “русинам Галичини ще в 1848 році влада намагалася нав’язати латиніку, але це не вдалося, бо, захищаючи ідентичність, ті русини прийняли кулішівку, а ось русини Угорщини з причин русофілізму, трималися старої кирилиці, спільної з москалями.” (С.89). І це закономірне, оскільки ще за часів Великої Моравії русини прийняли кирилицю і по нині залишаються вірними як кирилиці, так і своїй русинській нації.
Далі Ю.Балега стверджує, що внаслідок неприхованого етноциду уряду Угорщини стосовно русинської нації, сьогодні “в таких жупах, як Торна, Абудай, Сатмар і Саболч – до самого Дебрецина – лише греко-католицькі храми нагадують, що іще не так давно там жили русини”! Змадяризували русинів “так, що в чотирьох комітатах, які входили до Мукачівської греко-католицької єпархії – Абадуй, Сотмар, Соболч, Торна – нині не знайдете жодного русина” – пише Ю.Балега, а потів в третій раз повторює, що протягом ХІХ та поч. ХХ ст. “повністю змадяризовано русинів у таких жупах, як Торна, Абадуй, Сатмар, Соболч, та словакізовано в жупах Спіш, Шариш, і Земплин”. Написав він, що в одному “листі до Главачека В.Гнатюк також стверджував, що закарпатські попи та вчителі – “всі вже духом мадяри, а русинами звуть себе лиш тому, що часом говорять по-русинськи з селянами, та що суть греко-католиками. (…) в листі до Главачека від 14 грудня 1896 року передавав так: “лиш “Бог і цар” можуть щось для угро-руського народу зробити (і тоді – П.Г.) русини угорські будуть щасливо жити”. (С. 19, 59, 90, 146).
Тобто, Ю.Балега доводить, що на русинській національній території Угорщини, яка в 1919 р. була приєднана до Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь, проживали автохтонні русини. Але сьогодні про русинів в Угорщині “нагадують лише греко-католицькі храми, які ще донедавна осиротіло бовваніли від Чопа то Дебрецена” (С. 63). Значить, у збереженні русинської нації від мадяризації в певній мірі причетне греко-католицьке християнство, єпархія якого була ї є на території русинського Закарпаття.
Нагадаємо, що метою запобігання мадяризації русинів, їх священики візантійсько-грецького обряду в 1646 р. уклали договір про союз (унію) з Ватиканом, названий Ужгородською унією (союзом). Офіційний Київ захотів об’єднати греко-католицьку єпархію русинів Закарпаття із греко-католицькою єпархією українців Галичини, але русини Закарпаття повстали проти цього об’єднання. Мабуть з метою вислужитись перед офіційним Києвом, керівники УНРЗ Ю.Балега, М.Джанда та проф. П.Чучка, рішили переконати греко-католицького єпископа І.Семедія в необхідності такого об’єднання і провели з ним відповідні переговори. Але І.Семедій цим “політичним дипломатам” сказав, що вірники його єпархії проти такого об’єднання і він не буде себе компрометувати. Про ці переговори Ю.Балега у своїй “Книжечці” написав, що нібито стосовно України “паскудство натворив греко-католицький єпископ – угророс Іван Семедій. (…) Що можу сказати про цього угророса? (угорського русина)” – питає Ю.Балега і відповідає: “Перед нами сидів, насупившись, наче індик, примітивний чоловік у єпископській рясі, якому важко було грамотно вимовити кілька слів”. За словами Ю.Балеги, “паскудство” єпископа І.Семедія заключається в тому, що І.Семедій “переконував весь світ, що Закарпаття населяють не українці”, а русини (С. 57). До речі, по цій же причині Ю.Балега називав і А.Волошина ворогом русинів та прем’єром фашистської Карпатської України.
Аналогічну оцінку ненависті Ю.Балега дає всім активістам русинського руху. Зокрема, про автора “Энциклопедии Подкарпатской Руси” И.Попа написав: “Цей недоросль взагалі не визнає України як держави”, а тому являється “найлютішим ворогом України і всього українського” (С. 55). Але жодним словом Балега не сказав в чому ж ця ворожість полягає. Інших просто обзиває словами: “злочинець”, “недоросль”, “ворог України”, “безмозгий” тощо, з метою принизити їх людську гідність та ділову репутацію. Мабуть із-за заздрощів, що його антирусинська писанина виявилась помилковою і нікому непотрібною. Тому автора правдивої “Истории республики Подкарпатськая Русь” він назвав “високопоставленим офіцером радянської міліції”, а відомого на Закарпатті літературного діяча Ю.Чорія “сумновідомим”. Навіть народного художника України В.Микиту, який з 2007 р. є академіком України, принизливо назвав художником тому, що В.Микита входив у правління Общества русинів. А професора І.Туряницю, доктора наук, назвав заклятим ворогом України, але знову не сказав в чому ця ворожість полягає?
Мабуть з метою звернути на себе увагу та отримати перед відбуттям у вічність бодай якийсь орден, Ю.Балега придумав і написав у “Книжечці” цілий ряд таких міфів, які хвалять сьогоднішню владу та компрометують “політичне русинство”, до якого він відносить вище згаданих та цілий ряд інших активістів русинського руху. Так, Ю.Балега стверджує, що 21 січня 1919 р. відбувся “Всенародний конгрес делегатів краю в Хусті”, на якому делегати нібито одностайно проголосували за приєднання до України автономної республіки Русинська Країна, яка перебувала в складі Угорщини. Він також голослівно оприлюднює власний міф, що на «Хустському конгресі» нібито обрали делегацію до Станіслава та до Києва, “яка вручила рішення Хустського з’їзду урядам ЗУНР і УНР й була присутня на Софійській площі під час проголошення об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Соборну державу” (С. 21, 91).
Однак, термін “всенародний” означає, що делегатами Хустського з’їзду мали бути і делегати від суто угорських, румунських та словацьких сіл краю! Тому не витримує критики, що на Хустському з’їзді делегати від угорських, румунських і словацьких сіл могли голосувати за приєднання свої сіл до України?! Не витримує критики міф Балеги, що обрані на Хустському з’їзді делегати за одну ніч зуміли із Угорщини доїхати до Києва. Адже в той час надійного транспортного сполучення між автономною Руською Країною як складової Угорщини, і Києвом просто не існувало із-за громадянської війни в польській Галичині та махновщини в Україні.
Ю.Балега стверджує: “При газеті обкому КПРС “Закарпатська правда” стала виходити антиукраїнська рептильна “Подкарпатська Русь”, яку редагував спільний редактор Ілля Попович” (С. 27). Однак І.Попович ніколи не був ні редактором газети “Закарпатська правда”, ні редактором газети “Подкарпатську Русь”, яку заснував та був першим її редактором В.Фединишинець. Його змінив В.Петровай, а потім - Ю.Думнич та інші. Цей факт не заперечує і сам Ю.Балега, який пише, що “Товариство карпатських русинів” отримувало фінансову підтримку з боку “директорів мукачівських заводів Трощака, Перести і їм подібних”, яка і зводилася до видання газети “Підкарпатська Русь” (С. 127).
Щоб не рекламувати ворожість В.Балеги до русинського руху, на закінчення продемонструю його науковість в галузі історії Закарпаття, оскільки він вважає себе одним із сучасних його історії. Ю.Балега в “Книжечці” стверджує, що Закарпаття було визволено 26 жовтня 1944 р. Насправді, в цей день було визволено лише Ужгород, а ряд населених пунктів Закарпаття було визволено на цілий місяць пізніше – 22-24 листопада 1944 р.! В їх числі Чоп, Сторожниця, Прикордонне та інші.
Але ці міфи та фальсифікації Ю.Балеги і нова влада не оцінила. Як і його переорієнтацію на 180 градусів із ідеолога ленінізму та ворога українського буржуазного націоналізму в українського шовініста. Бо навіть своєю “Книжечкою” Ю.Балега довів, що він “політичний колобок”, який готовий вірно служити будь якому режиму, лиш би його чергова влада хвалила, гарні гроші за це платила та привілеї давала. Оскільки навіть за часів президентства В.Ющенка цього не відбулося, то В.Балега назвав і Президента України В. Ющенка безмозгим.
Таким чином видана Ю.Балегою «книжка» є останнім його плювком балегою не тільки в русинський рух за відродження національності русин, але і на всіх, кому вірно служив.

Адвокат Петро Годьмаш, член Національної
спілки журналістів України

м. Ужгород, 05 вересня 2010 року.
http://rusin.forum24.ru/?1-19-0-00000022-000-0-0-1284986076


Интервью духовного лидера подкарпатских русинов о.Димитрия Сидора в предверии украинского судилища против русинского народа 17 сентября 2010

"Взаимоотношения Русского мира и русинов в новых условиях".

Янукович расширяет репрессии против русинов

САЙТ ПОДКАРПАТСКАЯ РУСЬ

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments