getsko_p (getsko_p) wrote,
getsko_p
getsko_p

Скарга свящ. Димитрія Сидора в Вищий сецсуд Києва.

(Перша половина тексту скарги)

6 вересня 2012 року в Києві відбудеться засідання Вищого спеціалізованого суду, який буде розглядати скаргу по карній справі №499 священика-русина Димитрія Сидора, засудженого продажним місцевим румуном-укрїнцем Іваном Стан, суддею Закарпатського Апеляційного суду на три роки позбавлення волі.

Подаємо текст скарги, яка буде розглядатися в Києві і після чого відкриваються двері русинам в Страсбургський Суд по права людини. Щоб помішати його поїздці в Київ, опоненти священика-русина силовики-антирусини організували підпал в кафедральному соборі м. Ужгород, де служить священик-русин Димитрій Сидор, щоб пожар в храмі змусив його сидіти дома, а суд в Києві перенесли би на після виборів. Не вигідно партії влади судити священика до виборів, засудити якого замовив ще В. Ющенко за активну підтримку В. Януковича. А що зробив В. Янукович для свого прихильника? Поки що нічого. Покаже час.



Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ

/01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4 а/

засудженого вироком апеляційного суду Закарпатської

області від 19 грудня 2012 року по ч.1 ст.110 КК України Сидора Димитрія Димитровича

/88005, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія 7, Закарпатської області/

на зазначений вирок КАСАЦІЙНА СКАРГА

Вироком апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В.  Від  19.03. 2012 р. по кримінальній № 499 мене визнано винним по ч.1.ст. 11.КК України. Відповідно до вироку, на рішення суду від 19.03 2012 р. може бути подана засудженим лише до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга протягом одного місяця з моменту винесення вироку.

Я, Сидор Димитрій Димитровичяк апелянт, не погодився із зазначеним рішенням суду першої інстанції в складі головуючого Стана І.В. (в даному випадку апеляційний суд Закарпатської області виступав в якості суду першої інстанції) в частині визнання за мною права подачі виключно касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України, з таких підстав:

  своїм рішенням суддя І.В. Стан обмежив мої права та законні інтереси, гарантовані мені Законом, позбавивши мене можливості подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Оскільки касаційне оскарження є моєю останньою правовою можли-вістю оскаржити незаконне рішення суду, то позбавлення мене можливості апеляційного оскарження суду першої інстанції істотно знижує мої права на захист, бо не дає мені змоги, згідно існуючих там вимог, зразу звернутися в Європейський суд по правам людини.

Враховуючи викладене, на підставі ст., ст. 347, 348, 350 КПК України, я ПРОСИВ  колегію суддів в кримінальних справах Апеляційного суду Закар-патської області: -Прийняти до розгляду апеляційну скаргу "на рішення судді Закарпатського апеляційного суду Стан І.В. від 19.03.2003 р. по кримінальній справі № 499;

- Скасувати рішення Закарпатського апеляційного суду від 19.03.2012 р. по кримінальній № 499 в частині можливостей його оскарження та прийняти нове рішення.

Отримав я відмітку дати від канцелярії Закарпатського апеляційного суду числом: 3 квітня 2012 року.

Однак, відповідь на мою скаргу, подану до Закарпатського апеляційного суду від 3 квітня 2012 року я так і не отримав. Зате отримав відмову судді І.В. Стана видати вчасно мені 23 березня 2012 року аудіо диски та надати можливість ознайомитися з протоколами судових засідань (навіть на 19 квітня 2012 року, в перший день вже після строку подачі касаційної скарги).

1. Першим допоміжним в порозумінні цієї судової справи є відомий факт, що місцеві судді в 2008 році відмовилися брати в провадження кримінальну справу № 499 проти мене священика Димитрія Сидора.

Делегати-русини, рішенням-Меморандума 1 ЄКПР від 7 червня 2008 року наперед заявили світові в п.17. стор.2: “Для кожного жителя Закарпаття-Підкарпатської Русі, хто заявив про свою приналежність до народу підкарпатських русинів, існує реальна загроза виявитися в ролі ворога «територіальної цілісності України»; Ці слова стали пророчими і для делегатів 2 ЄКПР і для мене.

Місцеві судді мукачівського потім ужгородського міських судів в 2008 році категорично відмовилися брати в провадження від СБУ кримінальну справу №499, бо професійно не бачили на це законних підстав. До цих пір невідомо, чому суддя Апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В., який в апеляційному суді, у якості суду першої інстанції, незаконно, свідомо, без доказової бази, насмілився взяти в провадження кримінальну справу №499, відкриту в СБУ лиш “по факту” в червні 2008 року проти делегатів Першого Європейського конгресу підкарпатських русинів, та перекваліфіковану проти мене в СБУ 5 грудня 2008 року. Саме цим опинився І.В. Стан крайнім, на мій погляд, через виконання вказівки з Києва. Були відомості в ЗМІ, що йому за відкриття справи та засудження, ненависного В.Ющенко та його адміністрації мене, “московського попа”, Димитрія Сидора, було обіцяно вищу посаду, чому він, чекаючи, безпідставно тягнув три роки судовий процес. Але як вибрали на ту посаду другого, І.В. Стан розлючено і спішно завершив свій антирусинський політичний ганебний процес з явним зловживанням службового положення судді, дії якого свідомо були направлені проти моїх прав і свобод та порушення вимог 10 ст. Європейської Конвенції про права людини.

Отже, 19 березня 2012 року саме суддя Закарпатського  апеляційного  суду І.В. Стан, по замовленню В. Ющенко та націоналістичних сил, за прийняття Меморандуму 25 жовтня 2008 року, в якому і близько не було придуманих в СБУ закликів до зміни зовнішніх кордонів України засудив мене та, фактично, і 109 делегатів-русинів 2 ЄКПР, що підписали мирний Меморандум, на три роки позбавлення волі.

2. Меморандум 2 ЄКПР був складений русинами на русинській мові і не був, не тільки вивчений, але за три роки навіть і не прочитаний суддею, а експерти-лінгвісти не підтвердили в суді що отримали дипломи з вивчення русинської мови підкарпатських русинів, а лиш згадали про якусь відому їм “карпатську говірку”, яка не є русинською мовою.

І.В. Стан на судових засіданнях не досліджував статут Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів (ЄКПР), а тому допустив у вироку прикрі помилки, плутаючи голову і співголову та право ініціюван-ня рішень. А Меморандум 2 ЄКПР був складений русинами на русинській кодифікованій в 2002 році мові, і був, не тільки не вивчений, але за три роки навіть і не прочитаний формально хоч один раз суддею. Суддя, однак, зацитував на с.5 (4 абзац) оригінал Меморандуму 2 ЄКПР фразою “приняв и утвердив 25 октовбра 2008 г.” (див. оригінал Меморандуму додаток №1) на русинській мові, притому, що в суді в Ужгороді суддею цей документ не був зовсім вивчений, і ні разу навіть не зачитаний - ні в оригіналі, ні в перекладі на українську чи російську мови. Аподана мною в суд для вивчення документу в оригіналі кодифікована “Граматика русинського языка” для експертів-лінгвістів була публічно повернута мені суддею І.В. Станом в судовому засіданні, адже очевидно він цілеспрямовано не збирався вивчати самий головний документ звинувачення мене, а саме оригінальний текст Меморандуму, бо цим би і розвалив замовну судову справу.

Дійсно, я, як співголова 2 ЄКПР, конгресу що мав 109 делегатів-русинів, через 17 років  після референдуму 1991 року мирно зачитав саме цю запропоновану мені організаторами 2 ЄКПР частину русинського тексту колективного Меморандуму,  який містить в собі не щось нове, а нагадування про подані вже владі в попередні часи різні мирні звернення, рішення та вимоги, з метою поважати волю народу, виражену успішно на законному місцевому референдумі 1991 року. Саме за просте повторне зачитання тексту попередніх вимог до влади, які згадані в Меморандумі і які давно вже були опубліковані в ЗМІ, тобто мирного нагадування українській владі про них, та про не вирішене етно політичне питання русинської нації, я був засуджений незаконно сфабрикованою в СБУ справою №499 від 5 грудня 2008 року та свідомо незаконним судовим вироком аж на четвертий рік розтягнутих судових засідань - 19 березня 2012 р.

Одноразово я, як священик і журналіст, член національної спілки журналістів України,перебував у залі конгресу і як діючий журналістпро що суд вперто промовчав і в судовий вирок не вніс цю інформаціюцілковито спростовую всі звинувачення СБУ, прокуратури і суду проти мене. Я мирно з мирними намірами, згідно статуту Європейського конгресу, зобов'язаний був разом з членами президії зачитатизапропонований мені делегатами їхній колегіальний текст, точніше, частину цьогомирного проекту документу на 2 ЄКПР. За це мені незаконно, в порушення 10 ст. Конвенції про права людини, інкримінували ст.110 КК, сфабрикувавши кримінальну справу №499 за допомогою єдиних “доказів” - упереджених чи навіть злочинних висновків експертів-лінгвістів про виявлені ними таємничі, так і не роз'яснені ними в суді “непрямі заклики” до “невизнання кордонів України”.

Вони, за повної відсутності «прямих закликів» в Меморандумі, зробили вид, що використали не визнану поки в Україні відому англійську теорію мовленевого акту, а фактично, самі придумали на замов-лення СБУ якісь таємничі непрямі заклики, що відкрило для СБУ та українському суду поле всеможливих злочинних сталінсько-берієвських інкримінацій громадянам любих замовлених владою злочинів.

Перша лінгвістична експертиза №156/166-е вже була без мене і незаконно проведена до 5 грудня 2008 року, з грубими порушеннями вимог закону, і цинічно вручена мені на підпис про нібито ознайомлення з нею, причому, в самий день відкриття проти мене кримінальної справи №499 — 5 грудня 2008 року. Але її “висновки”, на яких ґрунтувалися безпідставні звинувачення проти мене, не задовольняли не лиш мене, а й обласну прокуратуру, своєю очевидною безпідставністю. А тому вже 16 грудня обласна прокуратура терміново вказала СБУ про відсутність в ній доказової бази. Але слідчий СБУ не зреагував на лист прокурора. Пів року кримінальна справа №499 висіла в повітрі. І тільки через сім місяців була повторно призначена, в порушення закону, тим же самим експертам, тобто, знову незаконно, знову за моєю спиною, з порушенням моїх прав, вжедруга, також явно замовна експертиза, тим же самим експертам, за №056/75-б від 30.07.2009 року, яка вимоги піврічної давності прокуратури “виконала” і змушена була знайти хоч непрямі, але вже заклики, які, на думку експертів, “рівнозначні (по якій таблиці?) не визнанню границь України”. Але хоч викопані експертами “непрямі заклики” є їх фантазією, але й вони не є закликами до зміни меж та державних кордонів України. Не дивлячись на це, для СБУ і для суду ці замовні фантастичні висновки експертів і стали головною підставою передану пів року назад в суд кримінальну справу №499 вже вести дальше. При цьому для суду ці фантастичні висновки експертів-лінгвістів так і залишилися єдиним основоположними “доказами”, які я разом з адвокатами багатократно успішно спростував. Але суддя І.В. Стан пішов дальше: він безпідставно трансформував “непрямі заклики” експертів в свої особисті вже самі страшні і злочинні “прямі заклики” до змін меж України, і інкримінував мені незаконно ст.110 КК.

3. Крім цього, Закарпатському апеляційному суду (суду першої інс-танції) нами було доведено про головну причину законних постійних вимог русинів Закарпаття — не реалізований, але законно проведений 1 грудня 1991 року місцевий державотворчий референдум.

Суду було доведено, що є юридичним фактом - з моменту опублікування  результатів  місцевого  загальнообласного  референдуму від 1 грудня  1991 г., тобто с 4 грудня 1991 г. в газеті «Новини  Закарпаття», як офіційному  органі обласного органу  Ради народних депутатів Закарпаття, його (референдуму) рішення  вступило в правову  силу і ніяка Конституція, прийнята  5 років після референдуму в 1996 році, не має ні права, ні сили відмінити їх заднім числом. Бо цього вимагає ст. 45  Закону  «Про  референдуми в УРСР  …» від серпня 1991 року  де чітко сказано, що зміна чи відміна його результатів можливі тільки  виключно наступним референдумом. А запобігання проведенню такого наступного місцевого референдуму приписано виконавчій владі України таємними урядовими “Планами-заходами” від 1996 р. (знаходяться в справі підтверджені державною печаткою). Круг замкнувся. Влада ввела сама себе в тупик. Суд міг би цей правовий нонсенс розв'язати, але нема кому це зробити.

На суді ми нагадали, що є також юридичним фактом: 11 вересня 1997 році на території України вступили в силу положення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, котрі грубо порушені судом першої інстанції проти мене. Адже засудження мене тільки  за обов'язкове статутне прочитання русинського текстуколегіального проекту Меморандуму, не підпадає до ч.1.  ст.  110 КК  України, і не може бути тим обмеженням,  яке виправдовувало б  непропорційне застосуванняп.2. ст. 10  Конвенції про права людини. Тому на моє переконання, як зміст ст. 110 КК України не відповідає  взятим  на себе міжнародним зобов'язанням, так і рішення суду застатутне прочитання мною русинського тексту Меморандуму є також свідомо не пропорційним і завідомо незаконним.

Суд не довів, мені (як і жителям Закарпаття-русинам, які активно і свідомо голосували 1 грудня 1991 року за Україну (92,5%) і так само (78%) за автономію Закарпаття у складі України), що можуть бути якісь навіть гіпотетичні підстави інкримінувати мені завідомо безрозсудний “умисел та спеціальну мету  здійснити зміну межі території або державного кордону України», причому, надуманими “непрямими прихованими закликами”.

Отже, по причині нереалізованого 1 грудня 1991 року референдуму25 жовтня 2008 року в Мукачеві мирно зібрався і мирно відбувся 2-й Європейський конгрес підкарпатських русинів, який Меморандумом мирно нагадав українській владі пропопередні послані русинами звернення до влади у формі раніше прийнятих звернень та вимог русинських організацій, у формі пакету 11-ти опублікованих вже раніше документів. Йшлося там про не вирішене етно політичне питання русинського народу, виражене на референдумі 1 грудня 1991 року. А спеціальним листом до Закарпатськоїобласної ради, як головним і органічним з Меморандумом документом, (додаток №2) сформував коротко русинський конгрес суть русинських мирних традиційних за 17 років вимог.

Але українська влада відмовившись з русинами навіть сідати за стіл переговорів, в лиці В. Ющенко, згідно “Планів-заходів” (є в матеріалах суду, див. п.10) дала злочинну команду СБУ судово переслідувати лідерів русинського руху, а, на кінець, вирішили засудити одного мене, свящ. Димитрія Сидора, щоб перелякати інших русинів, примусивши русинів, жителів Закарпаття, перестати вимагати реалізації своїх законних гарантованих національних прав, відкривши загрозливий для України політичний шлюз для угорців та румунів в Закарпаття.


4. Цей політичний вирок свідомо незаконний і з наступних міркувань: кримінальна справа №499 була взята в провадження суддею І.В. Стан без доказової бази, як це вже було сказано, але такою ж бездоказовою зосталася і до кінця - до 19 березня 2012 року.

Не тільки міжнародні правозахисники і русинські організації за 20 років та мої адвокати, але й заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева та С. Зовдун більше трьох років тому, 16 грудня 2008 р., написали про це беззаконня СБУ як слідчому, так і саменачальнику Управління СБУ в Закарпатській області полковнику СБУ Тиводару Б.М., давши відповідну вказівку за № 04/4-619. (Вона є в матеріалах суду. До речі, за цю правову вказівку згадані прокурори “поплатилися”). У цій вказівці І.Зарева нагадуваввиконавцям політичного замовлення від В. Ющенко, що обов’язковою ознакою складутакого “злочину», передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України є умисел  та  мета вчинення цього злочину, які матеріалами кримінальної справи №499 на той момент зовсім не були встановлені, бо реально не було події злочину, що засвідчило факт - сама справа №499, відкрита по факту, без доказової бази, і такою взята була суддею І.В. Стан у впровадження. Тобто, за юридичною підказкою зас-тупника прокурора області Зареви саме СБУ, під злочинним тиском тодішньо-го президента В. Ющенко, безпідставно порушило 5 грудня 2008 року проти мене, Димитрія Сидора, кримінальну справу № 449 без всякої доказової бази з грубими порушеннями закону моїх громадянських та політичних прав.



Щоб якось вийти із злочинної для СБУ ситуації, заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева у вище згаданій вказівці міг вимагати від СБУ закрити кримінальну справу, відкриту лиш “по факту” і без всякої доказової бази. Однак і він не вимагав справу закрити, а лиш підсказав на необхідність повторно цілеспрямовано допитати всіх свідків та повторно провести саме таку судово-лінгвістичну експертизу, щобзамовлено спрямувати її висновки “на встановлення»(??)  необхідного для цієї замовної в СБУ кримінальної справи придуманого “умислу  та  реальної  мети вчинення даного «злочину» священиком Димитрієм Сидором. Докази моєї вини почав суддя І.В. Стан в суді збирати проти мене у вже відкритій незаконно 5 грудня 2008 року кримінальної справі № 499 без всякої доказової бази, немов, це йому звично.

Як показали адвокати, згідно ст. 227 кримінально-процесуального кодексу України, ця письмова вказівка І.Зареви була для СБУ обов’язковою для виконання. (1-ий том справи № 449 сторінка № 15). Ця вказівка була сухо і наскоро зачитана суддею Стан І.В. безвідповідного дослідження в судовому засіданні матеріалів кримінальної справи № 449.Будучи свідомо не вивченою юридично, бо очевидно руйнувала замовну кримінальну справу, фактично, потім суддею Іваном Стан свідомо і не була взята до уваги.

Під час дебатів, мій адвокат Годьмаш П.В. знову звернув увагу судді Стан І.В. на цейкричущий факт та наголосив, що як слідчий СБУ Динис В. В., так і в суді вперто не виконано вище згадану вказівку заступника прокуро-ра Закарпатської області І. Заревапро відсутність у підсудного складу злочинуА за три роки матеріалами кримінальної справи № 449 та показами свідків так і не було суддею І.В. Стан доведено, що у мене, підсудного Димитрія Сидора, міг бути умисел та мета відокремити Закарпаття від України, бо матеріали конгресу це спростовують адже свідчать про вимоги русинів чотири рази повторені - саме “в складі України” . Таким чином не міг я скоїти злочин, передбачений 1-ю частиною ст. 110 КК України.

5. На протязі трьох років  в суді не було навіть спроби (хоча  б формально) розслідувати  гіпотетичні  причини (або їх відсутність)  нестримного  прагнення, фанатичного  наполегливого мого “бажання”, як православного священика, викопувати і переносити  прикордонні  стовпи  Шенгенської границі 4-х сусідніх держав, з якими границі Підкарпатської Русі (співпадають з межами сьогоднішньої Закарпатської області) зафіксовані ще в 1920 році Тріанонським міжнародним договором.

Відносно ст. 110 ч.1.  Без ретельного розгляду мотивів не можна (навіть  теоретично)  відповісти, що міститься  у статті ознака - «умисні дії». Під  де-фініцією «умисні дії» юристи  розуміють «заздалегідь обдумані, навмисні, ре-алізовані (або  спроба їх реалізації) злочинні дії, спрямовані  на особисту  ко-ристь  (якусь вигоду матеріальну, досягнення влади, тощо). А на протязі трьох років  в суді не було навіть спроби (хоча  б формально) розслідувати  гіпоте-тичні  причини (або їх відсутність) нестримного  прагнення, фанатичного  наполегливого мого “бажання”, як православного священика, 20 літнього правозахисника та журналіста, редактора двох газет “Християнська Родина” та “Підкарпатська Русь”, викопувати і переносити  прикордонні  стовпи  Шенгенської границі 4-х сусідніх держав та ще «в порушення порядку  встановленого  Конституцією України». Для якої особистої  вигоди? Можливо (?) розширити територію єпархії? Суддя І.В. Стан, на жаль, не знав, що ним перетворені “непрямі заклики” в “ПРЯМІ ЗАКЛИКИ” змінити кордони України і Закарпаття, (яке ввійшло у склад УРСР з 22 січня 1946 року) є, фактично, скоріше заклики в порушення міжнародного Тріанонського договору від 1920 року про границі між Угорщиною та Чехословаччиною-Підкарпатською Руссю, що русини собі дозволити аж ніяк не можуть.

Вже сама постановка такого питання: навіщо і з якою метою мені, православному священнослужителю Української Православної Церкви, (я веду в рік мінімум 100 проповідей по радіо і телебаченню в області), знадобилося перенесення  прикордонних  знаків з 4-ма Європейськими сусідніми країнами,  викликає  законний подив, і підтверджує про чисто політичне замовлення ганебного  судилища надомною та над 109 -ма делегатами 2 ЄКПР. Бо русини Закарпаття всі, і краще чим суддя І.В. Стан, знають, що границі їх автономної державності записані в міжнародному Тріанонському договорі в 1920 р., і тільки неосвічений чи безумний може ці питання піднімати, або ж СБУ з прокуратурою, працівники яких абсолютно не знають історії Закарпаття-Підкарпатської Русі. Не знають, на жаль, історії Закарпаття і в НАН України.



Продовження 1
Продовження 2


Tags: о.Димитрий Сидор
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments