getsko_p (getsko_p) wrote,
getsko_p
getsko_p

ПРО «КАРПАТСЬКУ СІЧ» ЯК ВОРОГА РУСИНІВ І ЗАПРОДАНЦІВ РУСИНСЬКОЇ НАЦІЇ, НАРОДУ

11 Июн 2013 | | Комментарии к записи ПРО «КАРПАТСЬКУ СІЧ» ЯК ВОРОГА РУСИНІВ І ЗАПРОДАНЦІВ РУСИНСЬКОЇ НАЦІЇ, НАРОДУ отключены

Бо в 1938-1939 рр. саме українці Галичини своєю «Карпатською Січчю» брали участь у знищенні русинської автономної республіки «Підкарпатська Русь» як складової федеративної Чехо-Словаччини. Тому русини-емігранти Америки, по словам Є.Стахіва, вважають українців Галичини своїми ворогами, тобто ворогами русинської нації і її Підкарпатської Русі.

За п’ять днів перебування Є.Стахіва в Ужгороді він зумів зустрітися лише із М.Баником, заступником голови проводу РУХу. Тому у нього було достатньо часу для розмов із М.Томчанієм та його заступником П.Годьмашом, якому він задиктував на магнітофонну плівку інтерв’ю. Воно під назвою «Спогади бувшого січовика» 16 березня 1991 р. опублікувала газета «Закарпатська правда» на українській мові та «Закарпатская правда» на російській мові. У мене російськомовна, а тому зацитую із неї інтерв’ю Є.Стахіва.

«Чтобы не попасть в тюрьму, решил бежать в Закарпатье. 25 декабря, на польское рождество, я с двумя ребятами перешел границу у села Ужок, севернее Великого Березного… Чешские власти помогли нам добраться до Хуста. Прибыл я в Хуст 29 декабря и направился в штаб «Карпатской Сечи»…, состоящий в основном из галичан и нескольких приднепровян, бывших военных, а тогда эмигрантов. Каждый галичанин имел подставную фамилию, чтобы не было видно, что они выходцы из Польши. Например, поручик «Чорный», настоящая его фамилия Барабаш; Мирович действовал под фамилией «Чубатый» и т.д. В «Сечи» были уже и студенты из Германии – поручик Юрий Калина, который являлся командантом сечевиков в Иршаве (30-40 человек).

… Идея создания «Карпатской Сечи» принадлежит украинским националистам за пределами края, они и привезли ее в Закарпатье… В штабе «сечевиков» были обученные военному ремеслу лица, но они этому обучались до создания «Сечи». …13 марта в «Сечи» рано объявили тревогу… рано утром 14 марта 1939 г. чехословацкое войско вылавливало в городе сечевиков. Меня поймали и сказали: «Вот ты, украинец из Галиции, зачем ты пришел сюда?» – и арестовали. Арестованных сечевиков свозили в подвал дома (человек 100), в котором размещалось и правительство Волошина. В этот же день чехословацкое войско атаковало главную команду «сечевиков».

Але Є.Стахів не сказав чому чехословацьке військо атакувало головну команду січовиків, тобто військовий штаб «Карпатської Січі». Пояснив Є.Стахів цей факт до інтерв’ю так. Тих офіцерів-січовиків, які жили на квартирах, а також місцевих русинів що були січовиками, чехословацьке військо арештовувало поодинці та безпосередньо у місті під час того, як вони по тривозі бігли на пункт їх збору. А ті що жили у «Січовій гостинниці», яка одночасно була військовим штабом «Карпатської Січі», вчинили збройний опір. Тому чехословацьке військо застосувало проти них навіть бронетехніку і гармати.

Цей факт підтвердив, зокрема, Юліан Химинець у написаній ним в США і виданій у1996 р. в Ужгороді книжці «Тернистий шлях до України». Ю.Химинець очолював в Підкарпатській Русі створений на кошти «Абверу» філіал «Організації Українських Націоналістів» (ОУН). Тому був довіреною особою у керівництва «Карпатської Січі» та навіть прем’єра А.Волошина. У вище згаданій книжці Ю.Химинець написав: «вночі з 13 на 14 березня я був у «Січовій гостиyниці… Десь біля 5-ї години ранку я вибрався додому… Недалеко біля хати мене затримав військовий патруль… і кинули до якоїсь дривітні, де вже було декілька осіб». (див. стор. 79).

Дещо детальніше про причину цієї збройної сутички створеної «Абвером» із числа українців Галичини «Карпатської України» із регулярним чехословацьким військом на території суверенної Чехословаччини написав у США Вікентій Шандор. Він був представником очолюваного А.Волошиним уряду автономної Підкарпатської Русі при уряді федеративної Чехословаччини у Празі. У 1-му томі «Спомини», яку видав у 1996 р. в Ужгороді, В.Шандор написав:

«… 14 березня скоро вранці, прем’єр А.Волошин по телефону інформував мене про ці події, кажучи: «Коло будинку уряду кружляють військові броньовики і танки з дулами, націленими на будинок;… не знаю, що тут діється. Вночі була стрілянина, є мертві». (стор. 324).

Збираючи матеріал для написання «Споминів», В.Шандор вів переписку із учасниками вище згаданих подій із 13 на 14 березня 1939 р. у м. Хуст, столиці автономної республіки Підкарпатська Русь у складі федеративної Чехо-Словаччини. Степан Клочурак, міністр уряду Підкарпатської Русі, після 10-літнього звільнення із сталінсько-берієвського концтабору в листі від 1 вересня 175 р. написав В.Шандору наступне. Саме 13 березня 1939 р. у військовому штабі «Карпатської Січі» «була таємна нарада, на якій вирішувалося, що того самого дня почнуть бій з військом, рівнозначно зліквідують деяких членів уряду (Підкарпатської Русі – П.В.). Видано наказ, що січовики лише тоді припинять стрілянину, коли буде сказано їм гасло (пароль)». Цей пароль мав поступити із штабу ОУН, який знаходився на території фашистської Німеччини. (стор. 325).

В. Шандор далі пише, що здобуті і написані ним у «Спогадах» «…інформації вказують на те, які глибокі були ворожі впливи в Головній команді Січі, спрямовані на знищення Карпатської України внутрішнім заворушенням». Одна січовичка «Стріляла з вежі собору» з кулемету по всім на центральній площі (майдані) міста. (стор. 325).

Для постійного зв’язку командування чехословацького війська з урядом А.Волошина було призначено поручника Парчанія, кий фактично був офіцером контррозвідки чехословацького генштабу. Парчаній у листі від 31.03.1975 р. написав В.Шандору, що чехословацьке «Військо не було готове до чогось подібного та ще не мало агентів у Січі. Було цілковито приголомшене і тільки після стрільби зосередилося на оборону та ліквідацію путчу… Першою стріляла Січ. Путч був приготовлений заздалегідь, ніхто не міг сказати коли і де… Боротьба закінчилася ще перед полуднем. З організаторів, однак, не було нікого видно (Парxаній вів переговори про капітуляцію січовиків і не бачив їх – П.Г.), тільки рядові січовики були оточені військом, і їм загрожував розстріл. Можеш собі уявити обличчя 17-20-літніх хлопців. Всі вони мені говорили, що їх «покликали в Хуст на шоферські курси та курси механіків, вранці дали рушниці в руки і – бийся з вояками, і то з чехами», тобто з громадянами Чехо-Словаччини, серед яких майже 70% були місцеві русини. (стор. 327).

Тобто, документи та спогади активних учасників вище згаданих подій, фашистська Німеччина руками підконтрольної «Абверу» ОУН сформувала в Підкарпатській Русі «Карпатську Січ». Метою і завданням «Карпатської Січі», сформованої із нелегальних українців Галичини, було: по отриманню із «Абверу» відповідного гасла (паролю), розпочати збройне захоплення будинків уряду та стратегічних об’єктів Підкарпатської Русі у свої руки.

Це гасло-пароль поступило опівночі із 13 на 14 березня 1939 року. Бо саме на світанку 14 березня 1939 р. Німеччина розпочала окупацію Чехії, а Угорщина розпочала окупацію Підкарпатської Русі. Тобто, за планом Гітлера, «Карпатська Січ» відтягнула на себе дислоковані у Підкарпатській Русі чехословацькі війська і таким чином сприяла угорським військам її окупувати. Тобто, «Карпатська Січ» була створена і спрямована «Абвером» не для оборони автономної Підкарпатської Русі та створення на її базі суверенної республіки Карпатська Україна, а, за словаки поручника Парчанія, «на знищення Карпатської України внутрішнім заворушенням».

Автономна Словаччина ввечері 13 березня 1939 р. проголосила себе суверенною та незалежною від Чехії республікою. Для її захисту від Чехії, Німеччина почала вводити у Словаччину свої війська. В результаті автономна Підкарпатська Русь опинилася відрізаною від Чехії, яка наказала командуванню чехословацьким військом, яке дислокувалося в Підкарпатській Русі, демобілізувати місцевих русинів та громадян Словаччини, а решту евакувати у Чехію.

В результаті казарми «Карпатської Січі», де під військовою охороною були полонені січовики, залишилась без охорони і січовики повтікали із казарм та поховалися в лісі, що був поруч із казармами. А ввечері цього ж дня, 14 березня, було випущено на волю і тих командирів-січовиків із Галичини та їх декількох місцевих прихильників-активістів «Карпатської Січі», які утримувалися під охороною жандармів у підвалі будинку уряду, очолюваного А.Волошиним, та казематах жандармерії. Випустили під умовою, що січовики із числа українців Галичини негайно покинуть Підкарпатську Русь, і командний склад січовиків теж сховалися в лісі, що прилягав до м. Хуст

Є.Стахів розповідав, що опинившись на волі, січовики не знали куди далі їм іти, бо дома їх очікувала якщо не тюрма, то розстріл без суду і слідства. Згуртувалися навколо полковника В.Филоновича і вирішила йти у Німеччину через Румунію і Югославію. На своєму шляху грабували магазини і корчми, нападали на жандармські пости і відділки з метою заволодіти в них зброєю. З цією ж метою нападали навіть на невеликі підрозділи чехословацького війська.

В опублікованому інтерв’ю Є.Стахів про групу січовиків полковника В.Филоновича, до якої і сам входив, сказав, що «16 марта вечером мы вынуждены были перебираться в Румынию по-горам, вброд через Тису. Мы были разбиты морально, голодны, брели подавленные, около 600-700 бойцов. Перешли возле Мараморош-Сигета утром, в 5 часов, в субботу 17 марта 1939 г. Сложили там оружие. К нам, как своим, подошли русины, которые нас кормили, дали переодеться чтобы высушиться. После обеда пришли к нам военные румыны и сказали, что поведут нас в Бухарест; фактически уже через несколько часов привели нас в Великий Бычков и отдали мадьярам».

С.Росоха, депутат парламенту Підкарпатської Русі, а потім заступник голови парламенту Карпатської України, редагував і видавав у Празі журнал «Пробоєм». У «Пробої» №№ 3-4 за 1939 р. на сторінках 15-16 опублікував статтю «З Іршавського фронту». В цій начальник одного з відділів гарнізону січовиків у Іршавському окрузі під псевдонімом «Н.Р.» написав як його відділ в кількості 31 бійців захищав Підкарпатську Русь від мадярського війська. А саме:

«Я з окружним комендантом (галичанином Й.Карачевським, згодом офіцером «Абверу» – П.Г) мирним шляхом домовився з міською жандармерією, щоб дістати від них кріси та набої… Нам було передано 62 кріси, 4 міномети, 4 ракетні пістолети, 4 легкі кулемети, 15 пістолів калібру 7-65, та до них 400 штук набоїв, до того ж 135 мін, 400 ракет, 40.000 набоїв до кулеметів і крісів з магазинами та 250 ручних гранат…

Бій почався 14-го березня о 9-й годині ранку.… я зі своїм відділом мусів відступати через Іршаву, під обстрілом міського населення, до Білок, що лежать у 8 км. від Іршави. Наш відділ знову втратив 5 січовиків… відступав через болота та мочари до гір у напрямі Хуста, а там хотів прорватися через село Нанково на румунську сторону.

Але було вже пізно. Ми вирішили зайняти позиції за Імстичовом на першому хребті… 16-го березня ми пересиділи на своїх позиціях аж до 5-ої години вечора в спокої, коли нас оточили раптом мадяри з трьох сторін… До півночі залишилися зі мною вісім січовиків, а решта були ранені та порозбігалися. Ми, дев’ять осіб, мусіли втекти до одного млина в горах та переодягнутися…

Дня 17-го березня я ще з одним січовиком були арештовані в Поляні , округ Свалява, де нас мадярські жандарми віддали у транспорт, що мав бути відправлений на польські землі. Були це люди виловлені мадяронами (місцевими жителями – П.Г.) в горах, молоді хлопці з Галичини, що рівно ж порозбігалися то з Хуста, то з Верецьок в гори. Цей транспорт нараховував 45 чоловік з нами. Зі станції Свалява вузькоколійною дорогою до Нижніх Верецьок, де нас мали перебрати поляки.

Рівно о 5-й годині після обіду ми прибули до Н.Верецьок. Це було 19-те березня. Там уже нас чекали польські старшини, три капітани, один поручник, один хорунжий і сім таємних поліцаїв, крім того, один майор мадярської жандармерії і чотири жандарми, та ті, що нас екскортували. Там польські кати били кожного поодиноко канчуками та кулаками по зубах, випитуючися хто звідки є. Мене не били, бо я зразу сказав, що походжу з Полтавщини».

Ось так бійці «Карпатської Січі» із Галичини творили «малосвідомим» русинам суверенну республіку: спочатку хотіли знищити їх автономну республіку Підкарпатська Русь, щоб потім на її обломках побудувати суверенну республіку Карпатська Україна… для себе. Не випадково анонімний автор «Н.Р.» у написаній ним вище згаданій статті «З Іршавського фронту» написав, що місцеві закарпатці по січовикам із Галичини стріляли та ловили їх в Карпатах з метою передачі властям для виселення їх додому, у польську Галичину.

Ось чому не можу зрозуміти для чого місцеві пристосуванці до чергової партії влади і її «корита» всіляко «Карпатську Січ» вихваляють та приписують її бійцям міфічний героїзм? Чому щорічно «героїзм» бійців «Карпатської Січі» не відмічають на хребті біля села Імстичово, або десь на їх «героїчному» шляху втечі у Румунію?

В той же час відмічають «героїзм» «Карпатської Січі» саме на Красному полі, де в бою з мадярським військом загинуло 16 учнів Севлюшської (Виноградівської) гімназії, які навіть не були січовиками. Усвідомлюючи при цьому, що на Красному полі навмисно було вчинено злочин стосовно 14-16-річних студентів, яких без відома їх батьків-русинів січовик Голота виставив під гармати і кулемети регулярного війська Угорщини!

Замість того, щоб на Красному полі, тобто на місці безглуздої загибелі підлітків-русинів щорічно 15 березня відмічати День скорботи, щорічно 15 березня відмічається День міфічного героїзму бійців чужоземної закарпатцям «Карпатської Січі»!? «Схаменіться, бо лихо вам буде» (Т.Шевченко).

Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України.

м. Ужгород, 15 березня 2012 р.

http://r-u.org.ua/?p=1150

Петр Гецко о текущей ситуации в Закарпатье
Tags: Подкарпатская Русь, русины, русины не бандеровцы
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments