getsko_p (getsko_p) wrote,
getsko_p
getsko_p

Так есть ли что то общее между Закарпатьем и Украиной?Дискуссии продолжаются???

Cостоялось заседания Президии Сетевого Русинского Движения (СРД), на котором обсудили предложение закарпатских предпринимателей озвученных 24 cентября в Мукачево на своем заседании: обсудили продолжающееся в Мукачеве судилище над заместителем председателя областного Общества Подкарпатских Русинов С.Ач, итогиучредительной конференции Ассоциации русинов России - Лиги защиты чести и достоинства русинов, а также результаты соцопросов за неделю.

1.

2.
3.
4
.
5.
6.
7.
8.

В Закарпатье по новому разгорелась дискуссия Закарпатье украинское, мадярское, или русинское.Точнее не дискуссия, потому что как показывают опросы закарпатцев, для них украинскость Закарпатья даже не обсуждается. Ни в прошлом, ни в настоящем, ни в будущем. В первую очередь территорию Русинов на юг от Карпат видят русинской сами закарпатцы. СМИ создали ореол, что Закарпатье отойдет Венгрии. Что Закарпатье останется в Украине это всего 2-3% закарпатцев желает, речь об унитарной Украине. И более 20% в случае если будут полноценно реализованы Итоги Закарпатского областного референдума 1991 года. Именно поэтому потуги проФФесионалных украинцев по доказыванию самим себе о "споконвичных украинських землях Закарпатья" ничего кроме сарказма  и острой иронии не вызывают. Писульки подобного рода скорее смахивают на профессиональный тролинг украинства в Закарпатье. Ситуация на Украине, и в Закарпатье вокрух "украинськых ученых", "украинськои думкы" далеко не айс. Мировая общественность определилась вообще с термином Украина, украинец и т.п. Здесь даже не стану отдельно комментировать и повторять непреложные истины. А посему даю тролинг на украинство в Закарпатье, в исполнении самого кандидата наук... Это вам не мукачевское пиво с бочек разливать. Как некоторые.

"...у книжці декана історичного факультету УжНУ, кандидата історичних наук Володимира Фенича «Угорська Русь і «Ганнібалова присяга» Михайла Драгоманова: початки інтелектуального завоювання Закарпаття Україною» (Ужгород: Говерла, 2015. – 144 с.). Як вказується у книжці, «офіційними рецензентами» її виступили професор Р.Офіцинський та доцент М.Олашин. Але, як стало відомо, обидва науковці заявили, що не бачили і не читали рукопису книги та не давали згоди бути рецензентами, рішуче відмежовуються від ідей, викладених у ній. А видатний закарпатський вчений-етнолог, професор Михайло Тиводар видав науково-публіцистичну брошуру «Одкровення кандидата наук Фенича» (Ужгород: МПП «Гражда», 2016. – 24 с.), у котрій їх нищівно розкритикував. Серед науковців-істориків Закарпаття, що читали опус, Фенич поступово стає «особою, котрій не подають руки».

Адже є всі підстави вважати, що ідеї, викладені ним у книжці, явно є українофобськими, є намаганням реанімації мадяронства, пропагують політичне русинство та сепаратизм, ставлять під сумнів територіальну цілісність України, що, як зазначалося, відповідає стратегії путінсько-жириновської Росії та реваншистів Угорщини. А взагалі-то у нас склалося враження, що Фенич, поміж іншого, в умовах «плюралізму», замріяв стати ідеологічним «вождем»  політичного русинства, у його «угро-руській» (мадяронській) гілці, «підсівши» навіть такого «вождя», як П.Магочій, відповідно перебравши на себе всі дивіденди (у т. ч. – «матеріальні заохочення»), які поступають від українофобів.

Автор вважає, що до 1944 р. «Закарпаття не мало спільної з Україною історії» (с. 27), (тих, хто уважав не так, приміром,М.Лелекача, зневажливо називає: «горезвісними» (с. 26), заперечує історичну справедливість возз’єднання нашого краю з Україною, вважає це «приєднанням», «накиненням» (с. 12), заперечує належність закарпатських українців до українського народу (всупереч висновків авторитетних як вітчизняних, так і зарубіжних - чеських, російських, німецьких мовознавців тощо), реанімовуючи прогнилі вщент ідеї мадяронів минулого про те, що закарпатські українці, начебто, за століття перебування в складі Угорщини, «втратили все», що їх єднало з українством, здобули мадярську ментальність, тож є «угро-русинами», найблищим до яких є угорці (тобто є не українцями, а є субетносом угорського народу.

Наголошуємо, «угро-русами», а не українцями Фенич продовжує вважати закарпатських українців і зараз, позаяк, мовляв,  вони «після 1945 року нікуди й не могли подітися» (с. 7). ). Як корінні закарпатські українці (а такими є абсолютна більшість нашого правління), ми  вважаємо це ще зневажливим глузуванням із нашої власної національної само ідентифікації, спробою нас принизити. Адже ніякими «угро-русинами» ми не є! Ми є українцями! Гадаємо, що так може сказати і мільйон закарпатців, котрі за даними Всеукраїнського перепису 2001 року самостійно визнали свою національність – ми українці!

Фенич абсолютно свідомо замовчує (просто мовчить) про багатостолітні національно-визвольні прагнення закарпатських українців, наших предків, за єдність зі всім українським народом, а у ХХ ст.. – ще й за створення самостійної Української держави (згадаймо лише діяльність А. Бачинського, А. Волошина, рішення Хустського конгресу 21 січня 1919 р., Гуцульську республіку, остаточну перемогу української самоіндентифікації закарпатців над «угро-москво-тутешнякорусинофільством до кінця 30-х років ХХ ст., «ковнерівський» рух (1940 – 1942 рр.), участь закарпатців в УПА, дисидентському русі, в НРУ). Єдине, що не наважився пропустити – це згадок про Карпатську Україну, однак відноситься до неї із такою лютою ненавистю, якої ми не споглядали зі сталінсько-брєжнєвських часів (про що нижче). Натомість, у своїй книжці автор «ностальгує» за часами, коли край входив до складу Угорщини, називає його ніяк не інакше як «Угорська Русь» (хоча пише, лише так треба називати Закарпаття до 1918 р., однак так іменує наш край за сучасності), практично заперечуючи чинність терміну «Закарпаття».

Величезну неприязнь у нього викликає діяльність М.Драгоманова, його послідовників, котрих він звинувачує у тому, що вони були «першими», хто «нав’язував!» українську ідентичність «угро-русинам» (цілковита нісенітниця, абсурд: спробуйте нав’язати, причому, щоб це сприйнялося, українську національну ідентичність неукраїнцям – чехам, словакам, угорцям, чи французам, не кажучи вже за те, що Драгоманов знайомився із Закарпаттям, висловлював свої погляди («нав’язував»?) в умовах Угорського королівства як частини дуалістичної Австро-Угорської імперії, де на державному рівні проводилася політика на мадяризацію, у т. ч. – насильницьку, всіх національностей королівства, окрім хорватів, котрим, на їхнє щастя, вдалося зберегти з часів Середньовіччя певний автономний статус).

Але найбільшу ненависть у Фенича як запеклого мадярона викликає існування Карпатської України. Він вважає, що вона не є свідченням того, що закарпатські українці  у своєму національному розвитку досягли рівня державотворення (у етнології та політології – це є свідченням досягненням найвищого рівня національної самосвідомості), а є «зухвалою українізацією», «нацистсько-німецьким проектом», «галицько-гітлерівським проектом Карпатської України», а діячів Карпатської України (Президента Карпатської України, Героя України, о А. Волошина, його соратників?!), її захисників (карпатських січовиків?) він вважає: «сліпими і зрячими адептами розширення нацистського «життєвого простору», які принесли за Карпати українську національну ідею».

На наш погляд, тут напрошується риторичне запитання: «Ну наскільки і «за що?» кандидат історичних наук, доцент, декан історичного факультету Ужгородського національного університету, громадянин України Володимир Фенич може так ненавидіти свою власну Вітчизну (якщо її Фенич такою вважає), власний народ (якщо Фенич відчуває свою  приналежність до нього?), аби таке писати?» Адже вважаємо: Батьківщину, батьків, свій народ зрадити, продати нормальна людина (тобто та, яка відповідає певним моральним якостям) не може. У т. ч.  ні за які гроші, які б пропонувалися! Це є цілковитою ницістю, величезним гріхом як перед людьми, так і перед Богом! …

Вершиною «світосприймання» Фенича є вражаюча фраза, яка споріднює його із Жириновським та найреакційнішими угорськими реваншистами: «за Угорську Русь бореться і Росія» (с. 122). Тобто він радіє розв’язаній Росією війні, уболіває за те, щоб Україна була у ній знищена, бо невже гадає: внаслідок – «Угорську Русь» (себто наше Закарпаття, нас із вами) Путін із Жириновським «повернуть» Угорщині?».

Враховуючи вищезазначене, правління Закарпатського обласного об’єднання Всеукраїнського Товариства ім. Т. Шевченка змушене вимагати:

1.    Ми згодні із тим, що кожна людина, громадянин має право сповідувати будь-які погляди, у т. ч. – маніякальні. Однак це не означає, що можна за державний рахунок діяти на знищення цієї ж держави, пропагувати це. Тож займати посаду декана історичного факультету Ужгородського національного університету недавній член Партії регіонів, а перед тим – СДПУ(О) – п. Володимир Фенич, на наш погляд,  не може. Причина у тому, що це, зокрема, дає йому можливість за рахунок Української держави, наш із вами рахунок, пропагувати студентам УжНУ ідеї, спрямовані на розвал нашої держави, на її знищення, на перемогу у війні Росії, на новітнє поневолення українців – нас із вами. Таке «виховання» студентів є вкрай недопустимим. Тож змушені вимагати відставки (усунення) п. Володимира Фенича з посади декана історичного факультету УжНУ.

2.    Гадаємо, що існують підстави для порушення кримінальної справи проти п. Володимира Фенича за ознаками діяльності, направленої на розвал Української держави, порушення її територіальної цілісності, виправдовування російської агресії проти України, розпалювання міжнаціональної та внутрішньоетнічної ворожнечі і ненависті, котрі, на наш погляд, є ідеологічним тероризмом. Відмічаємо, що зазначені ознаки у вчинках посадової особи можуть кваліфікуватися як «державна зрада».

Комментарии:
контрабандою займіться, наркоторговцями, а не дурницями
de minimus non curat praetor. Тобто: претор (закон) не займається дрібни­цями-тисячолітній принцип,а в нас ніяк не освоять

*

дякую Михайлу Тиводару та Олександру Гаврошу, котрі першими звернули увагу на цей опус та наштовхнули на необхідність прореагувати на антиукраїнську проокацію Фенича

*

Перечитував, якось "наукові труди" Фенича в яких відчував завуальовану русофілію. Сприймав це, як історичний факт, котрий мушу прийняти до свого відома. Гадаю, що не мені одному в "науковій формі" була наязана "історична істина", проти котрої моя грішна душа так дуже протестувала. В писанині Фенича не зможе розібратися СБУ, тим паче вжити контрзаходів, поки наукова спільнота не дасть оцінку цим "трудам". Експертну оцінку для прийняття рішення СБУ.

*

Здається Фенич готував давно, за завданням і з метою: а)"ідеологічне" обгрунтування причин розв"язання війни Росією проти України; б)доказати, що Закарпаття - не українська земля, українців тут нема, є угро-русини, а українство їм "навязане"; в)тому створення ідеологічного підгрунтя створення сепаратистської "Підкарпаторусинської народної республіки" (на зразок таких у Лугандоні); г)якщо лугандонські "республіки" та Крим "просилися" у Росію, То Підкарпаторусинська ("Угорська Русь") повинна була "попроситися" в Угорщину.

*

Це мабуть Володимир Задорожний постарався все це опублікувати, бо турнули професора з істфаку.

*

Тут треба розібратись. ТИВОДАР ВЕЛИКА ЛЮДИНА. Фенич не погана людина. Вам не здається що це чиїсь інтриги? Хто вже намірився на місце Фенича?.Не вірте всьому що пишуть . ЩЕ РАЗ ПОВТОРЮЮ ВСЕ ЦЕ КОМУСЬ ПОТРІБНО !!!

*

Фенич ще й відвертий хабарник. За які гроші може український викладач звести собі таку "доміну"? Хай доведе свої статки офіційними виписками з бухгалтерії!

*

"Чи може відвертий українофоб очолювати історичний факультет УжНУ?!. Питання поставлене не вірно. Вірно так:Чи може відвертий українофоб бути викладачем УжНУ?

*

Після такого, Фенич не повинен бути не лише деканом, а й просто викладачем УжНУ. Жодної пари для викладання йому не можна давати.

Tags: Подкарпатская Русь, закарпатская колония Украины
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments